Пригоди українців в Європі

З початком військового вторгнення росії в Україну близько 12 млн. українців покинули свої домівки, з них 5 млн. виїхали за кордон, в основному - жінки та діти. Це – офіційні повідомлення державних органів влади. Люди виїжджають в безпечні місця, щоб вберегти себе та своїх дітей.

З першого ж дня війни, Федерація каное України (і це не лише кілька осіб з керівництва громадської спілки, а й обласні федерації та навіть прості тренери) почали думати, як убезпечити наших дітей на час воєнних дій в Україні. 

І тоді не було настільки важливо, які в них будуть умови, ніхто не перебирав в яке місто чи країну відправити ту чи іншу групу. Завдання було одне – допомогти дітям втекти з небезпечних районів, щоб вберегти їм життя та здоров'я.

Федерація каное України і сьогодні разом з іноземними партнерами робить все можливе, щоб наші спортсмени з різних куточків України мали можливість проживати та тренуватися в безпечних умовах.

Маємо інформацію від кількох груп, що знаходяться за кордоном, про їхнє перебування на чужині. 

Розпочнемо з Естонії.

За домовленістю ФКУ з Estonian Canoeing Federation, команда юних спортсменів з Тернополя, Києва, Запоріжжя, Житомира та Умані, у складі 33 осіб (9 з них дорослі) перебувала в Естонії: молодші спортсмени у Таллінні у клубі «Піріта», старші веслярі у місті Тарту.

Тренер Анастасія Гикава розповідає: «Виїхати з України нам вдалося 6-го березня. Потрапивши в пункт для біженців в польському місті Хрубешів, ми чекали на автобус в Естонію дві доби! Автобус прямував до нас з Угорщини, тому була затримка на кордоні. 

Нас доставили в Естонію до самого клубу, де ми заночували на базі. Наступного дня, представники клубу допомогли оформити документи в центрі для біженців в Естонії, та розміститись в готелі, який надала сама держава. Проживали ми перших два місяці у готелі ORU HUB у місті Таллінн, пізніше переїхали на базу клубу «Піріта». Проживання та харчування у готелі було за державний кошт Естонії, як і для всіх вимушених переселенців з України.

Клуб «Піріта» та тренер Олег Седлецький організував нам екскурсію містом Таллінн. До речі, Олег був з нами абсолютно кожного дня і завжди переживав, щоб всі почували себе у психологічному комфорті. Керівництво естонської федерації на чолі з президентом Martin Ilumets подарувало три комплекти спортивної форми, тому діти були екіпіровані дуже пристойно. Кожен, хто причетний до допомоги нашої команди, підтримували морально, спілкувались та приймали нас дуже тепло, відносились, як до своїх. 

Ми тренувались на території клубу «Піріта» в дуже комфортних умовах. В Естонії погода сприятлива, майже весь час сонячна, хоча й прохолодно. Діти мали можливість займатись на лижах, кататись на ковзанах, грати у футбол, тренуватись у спортзалі та на воді. Водойма невелика, проте, цього було достатньо для підтримання форми. До речі, ми мали дворазові тренування майже щодня, чергуючи різні види діяльності.

На самій базі є роздягальні та душові, велика територія для прогулянок та будь-якого виду рухової активності. Інвентарю було більш, ніж достатньо. У клубі особливо популярні зимові види спорту, тому є безліч ковзанів і лиж. Весел та жилетів також багатенько. Човнів трохи менше, проте обіцяли знайти або докупити при потребі.

Вся група дуже приємно вражена ставленням загалом Естонії і зокрема клубу «Піріта» до українців. Ми безмежно вдячні за допомогу та теплий прийом, ми відчували що нас підтримають у будь-якій потребі. В загальному, ми перебували в найкращих умовах, яких можна було тільки уявити, особливо для спортсменів початківців.»

Продовжить розмову Угорщина

Відгукнувшись на звернення ФКУ з початком війни в Україні, Hungarian Canoe Federation допомогла влаштувати в Угорщині команду веслувальників з Хмельницької та Вінницької областей в складі 13 спортсменів та 2 тренерів (Наталія Жиляєва та Інна Копистинська). До речі, в перевезенні спортсменів до м.Чоп допомогла Хмельницька волонтерська організація «Шанс на життя». 

Наталія Жиляєва ділиться своїми враженнями:

«9 березня ми прибули в м.Захонь і нас вже чекали автобуси, щоб вивезти до столиці Угорщини. В Будапешті ми прибули до олімпійського центру ім. Колоніча, де нашій групі надали безкоштовне проживання і харчування. Дітей також повністю забезпечили спортивним інвентарем, жилетами (весла ми привезли з собою).

А ще, Угорська федерація зробила нам сюрприз. Вона організувала невеличку подорож по Угорщині: після Будапешту нас перевезли в м.Сольнок. Потім в м.Орфю, де наша команда відсвяткувала Великдень. Також ми побували на екскурсії в старовинному місті Печ. 

Всюди ми були забезпеченні всім необхідним (проживання, харчування, засоби особистої гігієни тощо). В Сольноку і Орфю для супроводу дітей на тренуванні був наданий моторний човен. У всіх містах нас зустрічали дуже тепло. Всі переймалися нашими проблемами, а в м.Орфю місцеві жителі навіть приносили нам домашню випічку.

Зараз ми знаходимось ще в одному, дуже гарному місті Секешфегервар. Так само, як і скрізь, діти забезпечені всім необхідним.»

Наступна зупинка – м. Валч, Польща

Тренер Наталія Левченко:

"Ми майже три місяці у цьому місті. Нас 14 дітей та 4 дорослих. У групі є спортсмени із Тернополя, Миколаєва, Запоріжжя, Києва, Полтави та Чернігова. Президент федерації І.Я.Слівінський делегував спортсменів з 5 березня..."

"У Варшаві нас зустрічали представники фірми PLASTEX, які й перевезли своїм транспортом у Валч на цю базу... Спортивний центр у Валчі COS OPO Wałcz надає нам чудову базу проживання та харчування... Ми можемо продовжувати тренуватися. У нас є човни світового рівня (збірна команда Польщі забезпечила човнами та веслами), чудові умови для тренувань, можливість повноцінної роботи на воді..."

Завершує сьогоднішній огляд Італія. 

Ще одна група перебуває в Італії. Там діти з Києва та Миколаєва

Про киян розповідає тренер Наталія Бортеньова:

"Вдалося виїхати з України 17-го березня з подачі Анатолія Шинкаренка і його особистим контактам з італійською федерацією. До речі, багато тренерів спочатку думали, що це виїзд лише для елітних спортсменів, та виявилось, що для всіх, хто має можливість і бажання...

Потім була подорож до Чопа із затримкою потяга на 4 години… Далі певні виклики при перетині кордону з чужими дітьми без належно посвідчених документів… Тривалі очікування надсилання повідомлень та пересилання документів від української та італійської сторін, що підтверджували правомірність перетину кордону… Через це й запізнення на поїзд… Ночівля в школі, допомога з харчуванням від волонтерів… Знову очікування… Потім тривале оформлення спеціальних документів на дітей угорською владою…

Величезна допомога в цей час була від представника BRACA-SPORT в Угорщині, András Trebitsch (знову таки, дякуючи особистому знайомству Анатолія Шинкаренка). Андрас не просто допоміг в оформленні документів, а й сам перевіз групу з Будапешта до італійського міста Ровіго. Італія зустріла абсолютною підтримкою та піклуванням. База, човни, екскурсії, проживання, харчування. Навіть спортивну форму подарували. 

Про моральний стан 

«Психологічний стан дітей цілком нормальний, оскільки переважна більшість з них не застала сильного (!) бомбардування. Лише один хлопчина, який живе біля Харківського мосту, розповів, що в останній день перед виїздом ударною хвилею від вибуху бомби в квартирі повибивало вікна, тому вони ночували в коридорі… 

Сьогодні все по-іншому. Прекрасне навколишнє природне середовище. Безпечні умови перебування. Щоденні тренування в хорошій атмосфері. Все це допомагає почуватись комфортно. Навіть приходять психологи і пропонують свою допомогу... Також діти навчаються в українській школі. Онлайн. Щодня!

Про відношення до ситуації дітей та дорослих. 

Дітям простіше, вони сприймають все, як належне, оскільки вдома для них завжди створюються найкращі умови. Італійці готові ще допомагати, проте діти, та й дорослі також, вже втомились психологічно за цих, більше, ніж два місяці. І всі вже хочуть додому. В Києві відносно спокійно, тому будемо готуватись до повернення».

Про групу з Миколаєва розповідає Олена Бабачек: (тут подано матеріал в скороченому вигляді, повністю розповідь про жахіття війни від "миколаївських" читайте в наступному матеріалі - прим.авт.)

Виїзд

Ми виїхали з Миколаєва 14 квітня. На той час нас вже було шестеро (1 дорослий і 5 дітей). Хотіло їхати більше, але напередодні було сильне бомбардування і розбомбили будинки дітей, котрі мали б їхати з нами. А там сім’ї такі, що в них маленькі діти (наприклад, мама, маленька дитина і підліток 13 років). І от ці мами, кажуть: «Нам вже взагалі немає де залишатись, будинок зруйнований, то ж ми беремо дітей з собою, щоб ті хоч допомогли добратись в Румунію (чому саме Румунія, читайте в наступному матеріалі)

Кордон

Доїхали своїм ходом до Перемишля, перейшли пішки кордон… 

Просто підхопили дітей, сумки, весла, «Куди вам?», «Що вам?»… стільки волонтерів зі всього світу! З Англії, з Канади, з Америки, звідки хочеш! І звісно ж безліч поляків… Поки чекали на потяг до Варшави, "вони там і укривали, і водичку носили, і чай, і кормили, і взагалі, нібито найближчі і рідні! Так нас зустріли. Ми настільки вдячні, бо не очікували, що чужі люди і так ставляться, зустріли і допомогли…». Далі подорож до Варшави, потім до Відня (їхали 5 годин стоячи у вагоні) і звідти до Італії. 

На вокзалі нас зустрів президент місцевої федерації каное, ASD Canoe Rovigo, Андреа Донцеллі Andrea Donzelli. Зустрів, накормив... І завіз нас у Венецію на дві години! Такий собі подарунок вийшов (про неоднозначні враження від Венеції читайте в наступному матеріалі)

Безпосередньо на спортивній базі нами опікується Анета – просто прекрасна дівчина, чуйна, готова допомогти в будь-яку мить. Піклується так, що й не передати словами. Дівчина створює для нас спеціальну атмосферу, щоб діти могли хоч на трохи відволіктись від жахливих думок і забути про війну...

Перший тиждень в Італії діти з Миколаєва пройшли важку акліматизацію. Можливо далась взнаки втома і стрес, також переїзд не простий. Та все таки, найбільше відчувалась нервозність від пережитого. Десь за три-чотири тижні вони почали потихеньку приходити в себе.

Десь за кілька днів по нашому приїзді приїхав Адам Гінтер і привіз для наших дітей човни з Польщі! А це близько 1400км!

Новісінькі каное і байдарки фірми PLASTEX! Взагалі тут багато інвентарю, особливо для новачків. І ми в перші дні використовували саме човни для початківців. Бо як тільки почали тренуватись, як звикло, зранку легка зарядка… А я дивлюсь вони всі якісь зелені, втомлені, голови крутяться… 

Тому ми почали свої тренування в човнах з плоским дном. Оскільки навіть діти, які вдома вже добре сиділи в човнах, тут зовсім розгубились, ледь не повністю втративши свої навички… І ми, напевно, тиждень потихеньку втягувались в роботу, звикаючи до рівноваги на воді... 

Сьогодні навколо нас чудова природа, свіженьке повітря, тиша - контраст шалений між тим, що ми мали в останні дні в Україні, нашим підземеллям і тут.

Про психологічний стан

Старші (12-15 років, - прим.авт.) вже достатньо морально стійкі, бо спорт дається взнаки. В міру важкі тренування, різноманітні погодні умови, дисципліна - все це якісно впливає на розвиток дитини... Ми ж з ними і в походи ходили … Тому старші вже відійшли, принаймні так здається…. А от "малишня" складно. Малиші ще навіть бояться самі спати. І будь які грюки-стуки - ми ще "шугаємось"…

Намагаємось навантажити дітей, щоб не мали часу сидіти в телефонах і дивитись новини з України. Тренування, навчання онлайн в українських школах (от де знадобився досвід навчання віддалено, хто б міг подумати!), потім робимо домашнє завдання, після знову тренування. То ж немає часу нудьгувати і думати про всіляку «фігню»…

От такі різні і водночас однакові історії наших дітей, які через військове вторгнення російської федерації до України, вимушено покинули свої домівки та сім’ї…

І вже майже три місяці перебувають під опікою інших держав...

Так, в безпеці…

Так, в комфортних умовах...

Проте, не вдома…

Не знаємо, чи вистарчить нам слів, щоб висловити свою вдячність людям, компаніям та країнам, які дали притулок українським спортсменам…

І ми віримо, що завдяки самовідданій роботі Збройних сил України, дуже скоро наші діти зможуть не просто повернутись до своїх рідних домівок, а й спокійно жити, навчатись та тренуватись на славу нашій Україні!